Одеський дошкільний навчальний заклад "Ясла-садок" № 45 Одеської міської ради Одеської області

 





Сторінка фізінструктора

  

Науменко Олена Віталіївна

Освіта: Уральська державна академія

фізичної культури, стаж роботи - 18 років

     Шляхи збереження здоров’я

        Сьогодні проблеми збереження здоров'я дітей набувають особливої актуальності, оскільки деда­лі помітнішою стає тенденція до погіршення його стану.

       Отже, з’ясуємо, що ж таке здоров’я:

      Здоров'я — оптимальна стійкість до дії патогенних агентів, фізична, психічна і соціаль­на та адаптивність до змінюваних умов життєдіяльності (Г. Апанасенко, 1993).

     Здоров'я людини — це оптимальний рівень таких біологічних передумов, як від­сутність хвороб та фізичних вад і гармонійна єдність духовних, психічних та фізичних якостей, які дають змогу успішно, без обмежень здійснювати громадську діяльність. (В. Шахненко)

     Як відомо, здоров’я має чотири складові. Здоров’я – це стан повного фізичного, психічного, духовного та соціального благополуччя, а не лише відсутність хвороб і фізичних дефектів.

     Потрібно відмітити, що неможливо працювати над зміцненням та формуванням лише однієї складової здоров’я. Людина може бути здоровою тільки за наявності всіх компонентів здоров’я. Досягти цього можна шляхом виховання у людини відповідної культури – культури здорового способу життя, формування якої починається з дитинства.

    Рівень здоров’я населення визначається умовами праці й добробутом, загальною та гігієнічною культурою, способом його життя.

 

Здоров’я людини залежить:

-          на 10 % – від стану системи охорони здоров’я;

-          на 20 % – від екології;

-          на 20 % – від спадковості;

-          на 50 % – від здорового способу життя.

Здоровий спосіб життя для дітей дошкільного віку визначається такими параметрами:

  • Дотримування режиму дня
  • Належне володіння культурно-гігієнічними навичками
  • Раціональне харчування та культура споживання їжі
  • Руховий і повітряний режим
  • Режим активної діяльності та відпочинку
  • Профілактичні заходи для збереження здоров’я
  • Духовний розвиток і гармонійні стосунки з довкіллям та із самим собою
  • Душевний комфорт і психічна рівновага

 

Види здоров'я

      Фізичне — це характеристика фізичного розвитку людини. Його параметрами є зріст (довжина тіла), маса, окружність грудної клітки, ємність легень, динамометрія тощо. Основною умовою формування фізичного здоров'я є оптимальне фізичне навантажен­ня, що сприяє нормальному функціонуван­ню всіх систем організму. Ознакою фізичного здоров'я є рівень фізичної витривалості та фізичної працездатності.

     Соматичне здоров'я — це характеристи­ка роботи систем і органів людини.

    Психічне здоров'я визначається сукупніс­тю стану нервової системи та душевного ком­форту. Ознакою психічного здоров'я можна вважати життєрадісність, збалансованість психічних процесів та їх виявів, здатність во­лодіти собою, своїми емоціями в повсякден­ному житті.

     Термін «психологічне здоров'я» був впро­ваджений у науковий лексикон І. В. Дубровіною. Були вивчені психологічні харак­теристики людей, життя яких тривало до віку 80-90 років. Виявилося, що всі вони були оптимістами, емоційно врівноважени­ми, вміли радіти життю, були самодостат­німи та вміли адаптуватися до складних життєвих обставин, що повністю вписуєть­ся в «портрет» психологічно здорової людини.

     Таким чином, можна сказати, що «клю­човим» для опису психологічного здоров'я є слово гармонія (чи баланс) між різними сто­ронами характеру самої людини, між люди­ною та навколишнім світом.

    Основна функція психологічного здо­ров'я — це підтримка активного динамічного балансу між людиною та навколишнім світом в ситуаціях, що вимагають мобілізації емоцій­них та вольових ресурсів особистості.

     І. В. Дубровіна стверджує, що у термін «психологічне здоров'я» необхідно ввести духовну основу, орієнтуючись на абсолютні цінності: Істину, Красу, Добро. Таким чином, якщо людина не створила етичної бази задля свого власного життя, то не має сенсу гово­рити про її психологічне здоров'я

     Духовне здоров'я доцільно розглядати як сукупність мотивів і потреб людини, вміння жити в мікро- та макросоціумі. Критеріями оцінювання духовного здоров'я є вміння співвідносити свої потреби з можливостями, вибір шляхів досягнення бажаних резуль­татів і пошуки відповідної соціальної ніші як умови душевного комфорту.

   Соціальне здоров'я — це здоров'я суспіль­ства (в окремо взятій державі), що залежить від соціального устрою, культури, моралі, матеріального та психоемоційного благопо­луччя народу.

Засоби фізичного виховання

     Фізичне виховання дітей дошкільного віку здійснюється засобами, спрямованими на охорону здоров'я дітей (створення гігієнічних умов життя і діяльності, організація раціонального харчування, сну, перебування на свіжому повітрі), а також засобами, покликаними забезпечити активний вплив на організм дитини з метою його фізичного розвитку (загартовуючі процедури, спеціальні фізичні вправи, гігієнічна гімнастика, режим дня).

 

     Гігієнічні умови. Вони охоплюють комплекс зовнішніх чинників, які обумовлюють оптимальне функціонування і розвиток дитячого організму. Передусім це стосується дотримання норм площі приміщення, її правильного використання. Групові кімнати проектують відповідно до таких норм: на 20 дітей ясельного віку, на 25 дітей 3—7-ми років з розрахунку 2,5 м2 на дитину зі світловим коефіцієнтом 1:4. Стіни повинні бути пофарбовані у світлі теплі кольори. Температура повітря в кімнатах для дітей 2—3-х років має становити +19°—20° С; для дітей 3—7-ми років —1-18°—20° С. Меблі також повинні відповідати санітарно-гігієнічним нормам і віку дітей. На свіжому повітрі вони мають гуляти не менше 4—5-ти годин (до 6-ти).

    Для підтримання життєдіяльності дитини важливо правильно організувати харчування, оскільки їжа є також пластичним матеріалом для росту і розвитку дитячого організму. У ній мають бути всі необхідні компоненти: білки, жири, вуглеводи, мінеральні солі та різноманітні вітаміни, їсти діти повинні 4—5 разів на день. Добовий раціон необхідно розподілити так, щоб вони споживали: за сніданком — 20—25 його відсотків, обідом — 35—40, у полуденок — 10—15, на вечерю — 20.

    Якість приготування, вчасність подання їжі, сервірування столу повинні збуджувати апетит, сприяти кращому її засвоєнню. Поганий апетит дитини є підставою для з'ясування його причин (погане самопочуття, хвороба). Якщо дитина неохоче їсть незвичну для неї, але корисну їжу, слід поступово привчати до неї, даючи її невеликими порціями, поєднуючи зі звичною їжею. Не варто зосереджувати увагу дітей на їхньому поганому апетиті, вмовляти їсти, розбещувати, задобрювати, щоб нагодувати. Краще впливати на їхні емоції влучним словом, заохочувати, використовуючи приклад однолітків.

    Добова тривалість сну залежить від віку, стану здоров'я, індивідуальних особливостей нервової системи дитини. В середньому загальна тривалість сну за добу становить: для дітей перших 5 місяців життя 20—22 год., з 5-ти до 9-ти місяців — 16—18, у 9—12 місяців — 15—16, від одного до 2-х років — 12—14, з 3-х до 4-х років — 11—12, з 8-ми до 12-ти років — 10—11, з 12-ти до 16-ти років — 9— 10, після 16-ти років — 8—9 год.

     Протягом цього часу організм дитини компенсує витрати енергії. Чим менша дитина, тим більше часу необхідно для відновлення працездатності кори головного мозку.

     Повноцінність сну залежить від правильної організації часу засинання і прокидання. Легкозбудливих дітей слід вкладати першими, оскільки при засинанні у них трапляються спалахи збудження. Для забезпечення глибокого сну необхідно усунути подразники (яскраве світло, голосні розмови та ін.). Прокидання також має бути диференційованим залежно від типу нервової системи дітей. Найрезультативніше забезпечує глибокий сон правильний режим активної діяльності та відпочинку. Універсальним засобом для глибокого сну є свіже повітря: діти повинні спати у добре провітреному приміщенні, а якщо є змога — на верандах.

      Спілкування дітей з дорослими й однолітками перед сном повинно бути емоційно позитивним. Будити дитину слід так, щоб не переривати її сну до того, як нервова система відновить свою працездатність.

      За будь-якої пори року ефективним засобом оздоровлення і фізичного виховання дітей є прогулянки, їх слід організовувати на майданчиках, обладнаних для кожної вікової групи. Часто діти беруть на прогулянку іграшки, вихователі — дидактичний матеріал. За сприятливих погодних умов діти повинні бувати на свіжому повітрі щодня не менше 3—4 год. Активна діяльність на прогулянці (ігри, комплекси ігрових загальнорозвиваючих вправ, спортивні розваги, спостереження, трудова діяльність) загартовує їх, розвиває рухи, інші фізичні якості, підвищує життєвий тонус. Прогулянки розширюють можливості індивідуальної роботи вихователя з дітьми.

     Загартовування організму дитини. Це удосконалення засобами тренування з використанням природних факторів (води, повітря, сонця) умовних реакцій щодо пристосування організму до середовища.

     Загартовування істотно впливає на організм дитини. У дітей виробляється швидка реакція на зміни температури повітря, води, підвищуються такі життєво важливі показники, як уміст гемоглобіну, стійкість імунної системи до різних захворювань. Використання загартовувальних засобів підвищує загальне пристосування організму до будь-яких несприятливих подразників. Дитина, до якої застосовують один вид загартовування, краще сприйматиме інший, а перерва у здійсненні загартовувальних заходів (10—12 днів) спричинює швидку втрату загартовувального ефекту. За вимушеної перерви слід відновлювати процедури з використанням того самого подразника, з якого їх починали.

      Загартовування ґрунтується на використанні умовно-рефлекторного механізму. До важливих пристосувальних можливостей організму, які забезпечують зв'язок з навколишнім середовищем, належить терморегуляція — здатність організму зберігати температуру тіла на певному рівні незалежно від зміни її у навколишньому середовищі. Апарат терморегуляції формується протягом перших трьох років, однак і в дошкільному віці трапляються випадки нестійкої температури тіла. Загартовувальні процедури викликають реакції, які забезпечують затримання тепла при охолодженні організму. Систематичне охолодження сприяє утворенню відповідних рефлексів, що змінюють інтенсивність теплопродукування, оскільки у процесі загартовування виробляється вища адаптація до охолодження і збереження тепла в організмі за несприятливих умов зовнішнього середовища.

       Загартовувальні процедури планують і здійснюють за участю медичних працівників. Загартовування найкраще починати в ранньому дитинстві, здійснювати його систематично з урахуванням індивідуальних особливостей дітей. Силу подразників слід нарощувати поступово, але неухильно, оскільки незначна їх різниця не спричинює функціональних змін у діяльності організму. Ефективними є І контрастні короткочасні впливи, які сприяють удосконаленню фізіологічних реакцій і виробляють усе вищий рівень опору організму несприятливим чинникам зовнішнього середовища. Обов'язковою умовою успішного загартовування є позитивний емоційний стан дитини під час Підготовки, у процесі та після закінчення процедури.

        Режим дня дитини. Потреби дитини у сні, харчуванні, чистоті, зміні видів діяльності, прогулянках на повітрі зумовлюють відповідний режим дня, що має важливе значення для збереження і зміцнення її здоров'я, повноцінного розвитку.

        Режим дня — правильний розподіл у часі головних процесів життєдіяльності дитини.

        Розвивальний і виховний ефект режиму заснований на .принципі ритмічності, згідно з яким усі заняття мають відповідати ритму життєдіяльності організму. Режим змінюється залежно від віку, стану здоров'я, особливостей виховання дітей у сім'ї й дошкільному закладі. Завдяки йому діти звикають у певний час спати, їсти, гратися, навчатися, що зумовлює утворення і закріплення в корі головного мозку системи умовних «рефлексів на час» (І. Павлов). Це означає, що у певний час залежно від режиму дня організм виявляє відповідну рефлекторну діяльність, тому необхідно правильно розподілити у часі всі процеси життєдіяльності дитини.

      Звичка до певної діяльності у певний час готує до неї нервову, інші системи організму, запобігає виникненню негативних емоційних станів, перевтоми. Щоденне дотримання режиму дня позитивно впливає на перебіг усіх фізіологічних процесів у організмі, стан нервової системи. Режим дня, який відповідає потребам віку і стану здоров'я дитини, сприяє її життєрадісному, бадьорому настрою, має велике виховне значення, оскільки привчає її до порядку, організованості, відповідальності.

     Активна діяльність повинна чергуватися з відпочинком для відновлення сил організму. Адже кожна праця потребує певних зусиль, раціональний розподіл яких зумовлює оптимальний рівень утомлюваності. Недостатній відпочинок спричинює перевтому, яка може призвести до розладу діяльності нервової системи. Отже, за будь-якого виду діяльності важливо не перевищувати оптимального рівня втомлюваності, що дає змогу за активного відпочинку швидко відновити працездатність.

     Діти дошкільного віку надзвичайно чутливі до зміни режиму дня. Це пов'язане з активним формуванням у цьому віці кори головного мозку, нервові клітини якої не можуть довго перебувати в активному стані. Тому порушення режиму знижують працездатність організму, спричинюють розлади діяльності і поведінки дітей, які стають роздратованими, вередливими. Чим менша дитина, слабшай нервова система, тим важливіше дотримання встановленого порядку зміни видів діяльності. На думку К. Ушинського, «головний закон дитячої природи можна висловити так: дитина вимагає діяльності невпинно і втомлюється не діяльністю, а її одноманітністю і однобічністю. Змусьте дитину сидіти — вона дуже швидко втомиться, лежати — те саме, йти вона довго не може, не може довго ні говорити, ні співати, ні читати, і менш за все довго думати; але вона бавиться і рухається цілий день, змінює і змішує всі ЦІ діяльності і не втомлюється ні на хвилину, а міцного дитячого сну достатньо, щоб відновити сили на майбутній день».

       Ніщо так не організовує дітей, як правильний розпорядок дня. Якщо з раннього віку привчати їх до режиму, вони швидко до нього звикнуть і дотримуватимуться його.

      Фізичні вправи. Організм дошкільника потребує активної рухової діяльності. Цю його здатність характеризують як «природну стихію» дитини (Ю. Аркін). Фізичне виховання здійснюють, використовуючи спеціально підібрані, методично правильно організовані, керовані педагогом рухи і складні види рухової діяльності — фізичні вправи. Вони відчутно впливають на дитину, розвиваючи її рухові уявлення, увагу, мислення, волю, емоції, спричиняючи позитивні зміни у роботі серцево-судинної, дихальної та інших систем організму, викликаючи почуття бадьорості, радості. Фізичні вправи як специфічний засіб фізичного виховання справляють ефект лише за комплексного використання з оздоровчими силами природи та гігієнічними факторами.

     До фізичних вправ, які використовують у вихованні дітей дошкільного віку, належать гімнастика, ігри рухливі та зі спортивними елементами, спортивні вправи, елементарний туризм. У дитячому садку основними фізичними вправами є гімнастика.

     Гімнастика — система фізичних вправ, яка сприяє загальному розвитку організму та зміцненню здоров'я.

     З її допомогою формуються життєво необхідні навички рухової діяльності, фізичні якості, її компонентами є основні рухи, загальнорозвиваючі вправи, шикування і перешикування, танцювальні вправи. До основних рухів належать ходьба, біг, стрибки, повзання і лазіння, метання і ловлення, вправи на збереження рівноваги, які збагачують руховий досвід дітей, дають їм змогу вільно діяти у навколишньому середовищі, виховують впевненість у своїх силах, спритність, швидкість, сміливість. Загальнорозвивальні вправи використовують для рівномірного розвитку м'язової системи і всебічного впливу на організм дитини. Кожна вправа, як правило, діє на розвиток і зміцнення конкретних груп м'язів (рук і плечового поясу, ніг, тулуба тощо), тому їх підбір має забезпечувати розвиток усіх груп м'язів дитячого організму. Шикування, повороти і перещикування використовують для раціонального й організованого розміщення дітей під час занять. Вони сприяють вихованню дисциплінованості, формуванню правильної постави, легкої ходи. Танцювальні вправи розвивають легкість, ритмічність рухів, правильну поставу.

    

 

 

    

 

 

РУХЛИВІ ІГРИ , ЇХ ОРГАНІЗАЦІЯ ТА КЕРІВНИЦТВО

                              (методичні рекомендації)

Рухливі ігри досить важливі для всебічного розвитку дитини. Вони спонукають малят бути активними, діяльними, міркувати, досягати успіху. Завдяки рухливим іграм у дітей поліпшується апетит і травлення, стає глибшим дихання, зміцнюється нервова система, виховуються таки риси характеру, як дисциплінованість, стриманість.

Особливості рухливих ігор:

  1. Емоційна насиченість – дарує дітям радість й задоволення.
  2. Характер рухової діяльності – робота значної маси великих м’язів: біг, стрибки, кидання.
  3. Різноманітність рухів – заміна під час гри одних видів іншими (запобігає швидкому стомлюванню).
  4. Можливість саморегулювання (темп, енергія, тривалість рухів).
  5. Можливість для проявів особистої ініціативи дітей – активізує рухову творчість.
  6. Наявність передумов для ряду психічних  якостей – колективізм, дисциплінованість, сміливість, винахідливість – це все сприяє моральному становленню дитячої особистості.

        Рухливі ігри стимулюють розумовий розвиток дитини, регулюють й поглибшають уявлення про довкілля, розвивають увагу, пам’ять, спостережливість; допомагають виховувати етичні почуття; динамічність, чіткість, плавність рухів, чіткі шикування, різні фігури, образи вчать розуміти красу.

        Але рухливі ігри будуть чудовим виховним засобом лише за умови, якщо буде забезпечено правильне керівництво з боку вихователя.

         Види рухливих ігор:

  • сюжетні (покладено досвід дитини – дії тварин, птахів і т.д.)
  • несюжетні ( ігрові вправи – конкретні рухові завдання; ігри з елементами змагань).

         Плануючи ту чи іншу гру, вихователь має знати, які саме навички та якості він хоче в ній розвинути або закріпити. Дуже важливо правильно зібрати дітей для проведення рухливих ігор (вдало обрати час – на початку, в середині й наприкінці прогулянки).

Для того, щоб провести  рухливу гру, слід:

  • збирати дітей на гру не довше ніж 1-2 хвилини;
  • перед проведенням гри слід зацікавити дітей (коли діти зберуться, повідомити назву гри, розповісти зміст, правила;
  •  буди жвавим, але водночас спокійним;
  • рухи розучувати заздалегідь;
  • стежити, щоб дитина не втомлювалась;
  • розподіляти дітей за їх можливостями;
  • обирати правила, які відповідають віку дітей.

          Важливий момент при проведенні гри – розподіл ролей. Вихователь може обрати сам, за допомогою лічилки. Краще обирати самому, бо, обираючи дитину на будь-яку роль, слід враховувати її індивідуальні можливості.

              Тривалість рухливої гри залежить від її характеру, умов проведення та складу гравців.  Визначення результату гримає велике виховне значення – це привчає дітей свідомо ставитись до своїх дій, оцінювати власні вчинки і вчинки товаришів. Підбиваючи підсумки гри, доцільно, коли є змога, проаналізувати її, зазначаючи допущені гравцями технічні помилки.

 

  За допомогою рухливих ігор у дітей закріплюються та вдосконалюються різноманітні вміння і навички з основних рухів, розвиваються фізичні якості – швидкість, спритність, витривалість.

       Для розвитку швидкості: “Біжить до прапорця”, “Квач”, “Хто перший” і т.д.

       Для розвитку спритності: “Прокоти м’яч у ворота”, “Серсо” і т.д.

            Для розвитку м’язів рук, ніг і тулуба: “Хто далі кине”, “Ведмідь і бджоли”, “З купини на купину” і т.д.

    Для розвитку витривалості: “Дожени свою пару”, “Стрибунчики-горобчики”, “Вудочка” і т.д.

 

За ступенем фізичного навантаження ігри бувають:

  • великої (ті, у яких бере участь одночасно вся група дітей. В основі – інтенсивні рухи: стрибки, біг з метанням, подолання перешкод);
  • середньої (метання предметів у ціль, ходьба в поєднанні з іншими рухами: підлізання під дугу, переступання через предмети). Активно рухається тільки частина учасників, рухи виконуються в повільному темпі;
  • малої рухливості (проводяться з ранку і перед сном, різні види ходьби, кочення, ловіння й кидання м’яча, народні ігри).

     Зранку планують р/ігри середньої й малої рухливості, на заняття з фізичної культури – ігри великої рухливості. На прогулянці  спочатку проводять гру високої рухливості, а наприкінці прогулянки – середньої й малої (щоб діти не дуже збуджувалися і могли краще заснути). Під час прогулянок слід планувати ігри з такими видами рухів, які  розучувалися на заняттях з фізкультури.

           Для  проведення багатьох ігор потрібний різноманітний інвентар; бажано , щоб він був яскравим, помітним. Інвентар слід готувати заздалегідь, щоб не витрачати на це час гри. Дрібний інвентар роздають після пояснення правил гри, інакше діти будуть неуважними. До проведення гри слід вивчити її зміст, правила, вірші та пісні, відпрацювати рухи. Під час пояснення гри не рекомендується ставити дітей обличчям до сонця – це негативно впливає на зір і розпорушує  увагу.

 

            Проведення рухових ігор  в різних вікових групах має свою специфіку, яка залежить від анатомо-фізіологічних і психологічних особливостей дітей:

           І та ІІ молодші групи: ігри з нескладним змістом, 1-2 правила, невелика кількість ролей. Обов’язкове чергування рухів й відпочинку. Спочатку роль ведучого бере на себе вихователь, пізніше в ІІ молодшій групі – дитина.

          Періоди планування та організації ігор:

І – (вересень-жовтень) – привчати малят гратися разом.

ІІ – (листопад-квітень) – підвищити активність дітей. Ігри обирати, щоб діти могли рухатись без особливих труднощів (теплий одяг).

ІІІ – (травень-серпень) – використання різноманітних рухів, збагачення рухового досвіду, удосконалення набутих навичок.

      Тривалість гри :

-    І молодшій групі – 5-7 хв.,

-   ІІ молодша група – 6-8 хв.                               

  • середня група: протягом року зміст ігор, рухові завдання, правила і взаємодії дітей поступово ускладнюються. Велике значення має правильне дозування ігор. Тривалість гри – 8-10 хв.
  • старша група: в іграх використовують більш складніші рухи. Постійний контроль за тим, щоб діти не втомились. Тривалість гри 10-12 хв.

Нові ігри доцільно повторювати з дітьми всіх вікових груп 3-4 дні підряд.

                      

Українські народні ігри.

 

         Втілення у практику дошкільного виховання українських рухливих ігор сприятиме ознайомленню дітей з обрядами і традиціями, побутом, природними явищами та національною культурою нашого народу.

          Методика розучування та проведення українських рухливих ігор має певні особливості:

  • якщо розучується хороводна гра, краще вивчати слова у грі несподівано(ритмічне поєднання слів та рухів);
  • у сюжетній грі можна показати ілюстрації, предмети побуту зацікавити народними традиціями;
  • несюжетні пояснюються коротко та емоційно;
  • якщо гра проводиться з музичним супроводом, необхідно перед її початком дати дітям можливість послухати музичний твір (щоб зрозуміти зміст).
  • Зауваження слід робити не зупиняючи дітей.

Теж саме стосується і ігор за мотивами  казок.

 

          Кожна гра павина мати визначену мету, а форма гри – відповідати цій меті. Ігрові рухи мають бути на рівні високих умінь дітей, а сама гра – викликати відчуття задоволення.

 

Етапи розучування ігор:

  • перший – початок розучування;
  • другий – поглиблене розучування;
  • третій – закріплення та вдосконалення рухів.

Ігри класифікують за основними видами рухів. За день діти мають розігрувати –6 рухливих ігор на різні види основних рухів.

Щотижня вводиться одна нова гра, яка розучується протягом 3-х днів підряд на початку тижня.

        Дуже важливо регулювати фізичне навантаження в рухливих іграх, особливо у холодну пору року, бо теплий одяг обмежує рухливість дітей.

         Вихователі завжди мають пам’ятати про створення емоційно-радісної атмосфери, врахування побажань дітей і, головне, дбати про здоров’я кожної дитини.