«Як зрозуміти свою дитину?», «Як навчитися бути терплячою до пустощів?». Багатьох батьків турбують ці питання.

     У світі немає однакових людей. Ми всі дуже різні. Але кожній людині хочеться, щоб її зрозуміли, прийняли такою, якою вона є, не ламали її особистість, а допомагали стати ще кращою. Особливо ми цінуємо, а часом і вимагаємо такого ставлення зі сторони близьких людей.

    Проблема спілкування, його ролі у формуванні особистості дитини – головне завдання усіх батьків.

   Людина розвивається як особистість в процесі діяльності. Особистісні якості починають формуватися з народження в результаті спілкування з родинним оточенням дорослих, а потім і з однолітками.

   Спілкування, як визнають психологи, – це процес взаємодії конкретних особистостей, які певним чином відображають один одного, співіснують один з одним і впливають один на одного.

   Ще до народження дитини між дорослими членами родини складається певний  стиль поведінки, яка буде проектуватися і на ставлення до дитини, і на її тип виховання (авторитарний, демократичний, проміжків).

   Для розвитку майбутньої особистості дитини дуже важливо, щоб в родині існувала взаємоповага, співчуття, взаємодопомога, підтримка та довіра – бо дитина вчиться «за зразком». І цьому допомагає демократичний стиль взаємовідносин. Авторитарний стиль породжує диктат у сім’ї, відчуженість, ворожість, страх і може бути причиною неврозу у дитини, розвитку негативних рис характеру: брехні, лицемірства, заздрості тощо.

    Багато вчених вивчали вплив взаємовідносин у сім’ях на розвиток дитини: вивчалися безпосередньо дитячо-батьківські відносини, типи виховання у сім’ї, які дозволяють говорити про дисгармонію сімейного виховання. Це дало можливість виділити чотири батьківські установки і відповідні варіанти поведінки: «прийняття і любов», «явне відкидання», «надмірна вимогливість», «надмірна опіка».

   Між поведінкою батьків і поведінкою дітей просліджується певна залежність: «прийняття і любов» породжує у дитини відчуття безпеки і допомагає гармонійному розвитку особистості, «явне відкидання» веде до агресивності і емоціонального недорозвитку.

    Батьки створюють певну атмосферу спілкування у родині, в якій з перших днів життя дитини проходять становлення її як особистості. Контакти з дорослими є вирішальними у визначенні напрямку і темпів розвитку дитини.

   Абсолютна більшість дітей хочуть бути подібними на своїх батьків. Іноді свідомо, іноді несвідомо наслідують хлопчики – батьків, а дівчатка – мам.

  Можна і радіти з цього, але не можна забувати, яку додаткову відповідальність звалюють на нас діти цим своїм наслідуванням! Погано тільки те, що частіше діти наслідують погані вчинки батьків.

Давайте спробуємо розібратися.

    Маленькій людині для того, щоб пройти хоча би «першочерговий курс» виховання, зрозуміти тільки основи, необхідно дуже багато дізнатися, зрозуміти, засвоїти…. І одні елементи поведінки, одні навички дитина схоплює, запозичає від дорослих легше, інші – важче. Ось тому кожному з нас є над чим замислитися!

    Тато грубо розмовляє з мамою, на підвищенних тонах. Дитина чує, запам’ятовує слова й інтонації. У смисловий зміст мови батька вона особливо не вслуховується. Пробує наслідувати – і наслідування вдається легко, для цього не потрібно особливих навичок, ні зусиль. А добре чи погано так говорити – сумнівів не виникає. Дитина розмовляє так, як тато (як авторитет).

    І зовсім інша справа, якщо тато своїм прикладом показує зразок охайності: ну, скажімо, чистить черевики до сонячного блиску, обов’язково прибирає за собою щітку в лівий куток коридорної тумбочки, а крем для взуття кладе в правий куток.

    Щоб наслідувати батька в цьому випадку, потрібно затрачати певних зусиль: пересилювати свою розхлябаність, піднятися над своєю лінивістю, затрудняти себе….

   Чи є спосіб спонукати дітей наслідувати тільки хороше? Є.

   Єдиний спосіб, надійний і безвідмовний, – не залишати їм вибору.

  Тримати себе так, щоб усяке наслідування вашої поведінки, манер, уміння поводитися з іншими людьми тощо виключно позитивними.

Важко?

    Так, дуже! Але тут уже нічого не вдієш, хіба поспівчувати можна: важка це робота – ростити справжню людину; до всього ще й без вихідних, без відпустки і найчастіше – без великих подяк…

   Щасливе дитинство асоціюється в людини з незабутніми яскравими враженнями та спогадами, з люблячими батьками – сильним і добрим татусем та лагідною і ніжною матусею. Без матері дитина в перші роки свого життя не може обійтися, тому приблизно до трьох років дитячий куточок повинен знаходитися в спальні батьків.

   Коли дитина вступає у середній вік, для малюка настає важлива пора, і час залишити затишну батьківську спальню та перейти до власної дитячої кімнати. Батькам необхідно обов’язково подбати про це. Нехай кімната вашого сина чи доньки буде маленькою, але вона має бути окремою; а якщо такої можливості немає, то в будь-якому випадку в дитини повинен бути свій постійний куточок, який потрібно виділити для малюка. А турботливі руки, уважне, добре серце дорослих має в будь-яких умовах зробити це місце для дитини затишним та зручним.

    Уявіть собі порожню кімнату з чисто-білою стелею, ізольовану від усіх шумів. Хтось із батьків вважає, що така кімната – ідеальні умови для дитини? Така думка є помилковою. Кімната, позбавлена всяких атрибутів, не просто некорисна, але й дуже шкідлива для малюка. Встановлено, що діти, які виростають в пустих голих кімнатах, помітно відстають від своїх однолітків, які мешкають серед райдужних барв (кольорові шпалери, барвисті ковдри, ошатні штори) та приємних звуків (музики, тікання годинника тощо).

      Повноцінне дитинство – це своя територія, куди ніхто не повинен вриватися без дозволу і з вимогами «негайно прибрати весь цей мотлах». А «весь цей мотлох» виключно цінний і лежить саме в тому порядку, який дитині подобається.

Отже, дитинству необхідне місце для особистого щастя. А вам належить зайнятися облаштуванням цього місця.

Без активного та вмілого втручання батьків воно – лише передумова для дитячих справ.

   Дитяча кімната має бути чистою, світлою, бажано з вікнами, які виходять на сонячний бік. Вона повинна бути обладнана спеціальним набором дитячих меблів. Одним з головних предметів такого набору є ліжко з високими перилами. Краще, якщо воно буде розсувне у довжину, і його можна буде регулювати по мірі зростання дитини.

   Дошкільнятам, окрім спального місця, потрібен столик зі стільчиком. Він слугує для малювання та ігор, що потребують зосередженості, наприклад, збирання дитячого конструктора. Можливий столик з ящичками для олівців, фарб. Потрібна також невисока поличка для іграшок та книг. Внизу цієї полички можна облаштувати висувний ящик для іграшок, які не ламаються (м’ячів, кубиків тощо) та для зберігання різних знахідок.

   Дуже корисні набори дитячих меблів, ті, до складу яких входять різні за призначенням предмети (шафочки, ємкості для іграшок, сидіння), які можна зібрати у різноманітних сполученнях. Наявність такого набору дозволяє час від часу без особливих зусиль змінювати інтер’єр дитячої кімнати залежно від зміни інтересів та захоплень дитини, а процес зборки таких меблів нагадує гру в конструктор і сам по собі захопливий та вносить елемент цікавої гри в роботу з облаштування кімнати.

    Усе, чим користується дитина, має відповідати її зросту та віку, щоб вона без сторонньої допомоги могла сісти на стілець, дістати іграшку, зняти і повісити свій рушничок, одяг. Проте, лампу, вимикач потрібно розміщати так, щоб малюк, який ще не навчився користуватися цими предметами, не міг їх дістати.

    Також дітям обов’язково потрібен вільний простір на підлозі для рухливих ігор. На вільну частину можна покласти килим, палас.

    Для дитячої кімнати будуть доречними диванні подушки різної геометричної форми – круглі, у вигляді кільця, квадратні з діркою, трикутні, конусоподібні тощо.

    Дитина зможе на них качатися, влаштовувати з їх допомогою баталії, дивитися через отвори, а ще такі подушки можуть стати чудовим дитячим конструктором. Зшити їх під силу будь-якій мамі чи бабусі, а матеріалом для дитячих подушок стануть шматки поролону, штори, що давно вийшли з моди.

     На одну зі стін доцільно прилаштувати шматок гладкого лінолеумі – на ньому зручно малювати крейдою.

    Облаштовуючи кімнату або куточок дитини, попіклуйтеся, щоб усе, що оточуватиме вашого малюка, було міцним, чистим, виготовленим з натуральних матеріалів, гігієнічним  та красивим. Намагайтеся при цьому врахувати і смак дитини.

    Одразу потурбуйтеся про великі зручні коробки для іграшок і фрагмент стіни для «мистецтв». Це – цілком серйозна справа. Аніж журитися при вигляді розмальованого коридору, краще добровільно надати малюкові поле для діяльності у його ж кімнаті. І дитині приємно, і вам проблем менше.

   Підростаючи, дитина поступово стане дизайнером свого простору. Довірте їй самій довести інтер’єр дитячої до розуму. Будьте терплячими: те, що вам здається безладом,  – нормальний стан дитячої кімнати.

    Поступово дитина підростає, і вже незабаром їй іти до школи. Не завадить привчити малюка користуватися дзеркалом. Як стверджують психологи, люди люблять власне відображення, а маленькі діти – особливо. Тож радимо надати їм таку можливість милуватися собою. А за допомогою трельяжу дитина може і повинна побачити себе у профіль. Це – своєрідна адаптація зовнішнього вигляду до самого себе, що надзвичайно важливо (жити в ладу із самим собою). На поличці поруч доцільно покласти маленьке люстерко з ручкою. Воно допоможе дитині бачити себе ззаду. Окрім того, тут слід покласти також гребінці та набір дитячої косметики.

    За наявності таких умов, дитина з раннього віку привчиться самостійно стежити за своїм зовнішнім виглядом.

    Пам’ятайте, що дитяча кімната – це рівнозначна частина вашої квартири чи будинку, яка надає малюкові право бути, коли він захоче, на своїй території. І дорослі, і сама дитина мають постійно відчувати це. Власна територія допомагає дитині зростати самостійною та відповідальною Це потрібно кожному для психологічного комфорту та формування творчої особистості. Але так само для дошкільника важливо зрозуміти, що він – повноправний член родини, такий же господар батьківської оселі.

     Для нормального розвитку дитини з перших місяців найважливішим є спілкування, у процесі якого малюк може опанувати людське мовлення, що відіграє головну роль як в діяльності дитини, так і в пізнанні навколишнього світу.                         

    Розвиток мовлення у процесі онтогенезу відбувається паралельно з фізичним і розумовим розвитком. Усі психічні процеси у дитини - сприйняття, пам'ять, увага, мислення, цілеспрямована поведінка – постають за безпосередньої участі мовлення.                                                                                                        

    Одне з важливих завдань спільних зусиль батьків та вихователів – рання та повноцінна допомога дітям з особливими потребами в набутті навичок усного та писемного мовлення, інтеграції їх у процес навчання, підвищення рівня незалежності в масовій школі та соціальному житті.                                                                                               

    Усіх батьків рано чи пізно починає турбувати питання правильного мовлення дитини. Вони мріють щоб малюк був здоровим, розумним і ставши дорослим досяг життєвих і професійних успіхів, прагнуть, аби він зростав вільним у спілкуванні та впевненим у власних можливостях. І чи не найсуттєвішою умовою для цього є оволодіння правильним мовленням.

     Лише тоді, коли дитина постійно чутиме чітке, виразне мовлення, вона навчиться правильно розмовляти, краще розумітиме мовлення оточуючих, легко передаватиме власні думки й бажання. У сім’ї дорослі розуміють дошкільника з півслова. І якщо навіть він має мовленнєві недоліки, ніякого дискомфорту у спілкуванні не відчуває. Проте для сторонніх часто виявляються незрозумілими спотворені, неправильно вимовлені дитиною слова. Таке мовлення ускладнює спілкування з ровесниками. Якщо ви помітили, що однолітки сміються над мовленням вашого малюка, спробуйте об’єктивно оцінити ситуацію. Не забувайте, що дитина може поступово усамітнитися, що дедалі більше затримуватиме мовленнєвий розвиток і негативно впливатиме на її характер. Вона може стати дратівливою, замкнутою, плаксивою. Тому надзвичайно важливо своєчасно допомогти дитині у виправленні мовленнєвої вади. В процесі виховання дітей, які мають мовні порушення, батькам необхідно постійно обдумувати свою поведінку і свої позиції. Взаєморозуміння, взаємоповага батьків і членів родини грають важливу роль в профілактиці психогенних проявів у дітей, які мають патології мовлення. Батькам необхідно знати конкретно прояви дефектів мови, та умови їх повної компенсації.

      Шановні батьки! Ви повинні орієнтуватися у вікових нормах розвитку всіх компонентів мовлення (звуковимови, лексики, граматики, фонематичних процесів), щоб вчасно допомогти своїй дитині і у разі потреби звернутися до логопеда ще до навчання дитини у школі.                                                                                                                                               Головне, на що треба звернути увагу – це пізня поява мовлення. Перші слова можуть з’явитися тільки в півтора року, а інколи і в два роки (замість 12 – 13 місяців), а перші фрази – в 3 – 5 років. Подібна затримка в розвитку мови може бути викликана уповільненням темпів дозрівання мовленнєвих центрів мозку або патологічним формуванням мовлення. В першому випадку, дитина рано чи пізно наздожене однолітків, а в іншому - без спеціальної допомоги, мова може залишитися порушеною на протязі всього дитинства. Друга група порушень, яка повинна насторожити батьків - це використання дитиною неправильно складених зворотів мови або слів з неправильною звуковимовою.                                                                                        

        До 5 років, ще не всі звуки рідної мови діти можуть вимовляти правильно. До 3 років важко вимовляють такі звуки як «Ч», «Щ», «Ж», «Ш», і тільки після 4 років діти володіють звуком «Р». Подібні дефекти мови пов’язані з незрілістю артикуляційного апарату. При порушеннях мови дефекти вимови зберігаються і після 5 років, а інколи і в шкільні роки. Дитина заміняє важкі для нього звуки на більш легкі за вимовою, але схожі за звучанням. В найбільш тяжких випадках порушена не тільки звуковимова, а й тембр та виразність мови.    

    Найбільш ефективні міри профілактики порушень мови - це усунення причин, які їх викликають. Дуже важливо проводити заходи по оздоровленню матері до і в період вагітності, контролювати  період вагітності і попередити її ускладнення.         

     Малюків потрібно вчити правильно вимовляти звуки в словах, ставити наголос, користуватися відповідною інтонацією, правильно дихати під час мовлення,  вчити дитину узгоджувати слова в реченнях  в роді, числі й відмінках, правильно будувати речення. При цьому слова треба вимовляти правильно і зрозуміло, вимовляючи їх до кінця так, щоб дитина  бачила вашу артикуляцію. Речення повинні бути прості, але повні. В перші місяці життя потрібно приділяти увагу емоційності, а пізніше ( 5-6 місяців) на простоту мови. Старайтесь переставляти слова місцями й вимовляти підряд різні форми,  говорити з невеличкими паузами – так дитині легше виділити слово в мовному потоці і розібратися в будові язика. Обов’язково залишайте місце для відповіді дитини, навіть якщо дитина не готова вам відповісти. Називайте дитину і себе в третій особі. Не забувайте, що мова, звернена до дитини, повинна бути емоційною. А ще, грайте з дитиною в мовні та пальчикові ігри, дрібна моторика рук і точна артикуляція звуків знаходяться в прямій залежності. Чим більша рухова активність, тим краще розвинута мова.  

        Важливу роль у виправленні мовних недоліків займає гра. Адже гра – супутник дитинства, провідна діяльність, під час якої коригується та розвивається дитяче мовлення й особистість в цілому. Яку гру вибрати, щоб вона була не лише цікавою, а й корисною для дитини? Як методично правильно організувати й провести її, дотримуючись певної системи? Під час проведення ігор різних типів із мовленнєвими завданнями вам допоможуть запропоновані правила, які були виведені, спираючись на методику О.Барташнікова:                                                                                              

• пам’ятайте, що саме в дошкільний період мовлення дитини розвивається найінтенсивніше, а головне, воно гнучке для подолання мовленнєвих вад, тому чим раніше ви звернетеся за допомогою до спеціаліста, тим швидше дитина оволодіє правильним мовленням;         
• організуйте постійне, добре освітлене робоче місце, акуратно і зручно розмістіть ігровий матеріал, приберіть зі столу зайві речі, вимкніть радіоприймач і телевізор, подивіться на годинник, щоб зорієнтуватися, скільки часу триватиме заняття-гра;    
• не забувайте, що дитина тільки-но починає вчитися правильно розмовляти, і ваше завдання – допомогти їй у цьому;        
• під час виконання ігрових завдань у дитини, особливо на початкових етапах можуть виникати труднощі. Не акцентуйте увагу на цьому, не дорікайте, коли в неї щось не виходить, якщо чогось вона не вміє. Не повторюйте за малюком неправильну вимову звуків, розмовляйте з ним тільки правильно та своєчасно виправляйте;     
• кожна дитина – індивідуальність, її розвиток відбувається за власними законами, тому не порівнюйте свого малюка з однолітками, які можливо, випереджають його у своєму розвитку;          
• ніколи не відмовляйте дитині в проханні погратися з нею. Спочатку самі ознайомтеся зі змістом гри, її правилами і тільки потім своїми словами поясніть дитині, як грати в цю гру. Якщо потрібно проведіть попередню бесіду. Так ви емоційно підготуєте малюка до гри. Запропонуйте йому віршик, загадку, лічилку, закличку. Хай малюк вивчить їх разом із вами. Заохочуйте словесну творчість дітей, спонукайте їх до складання закличок та лічилок, до ігор. Радійте кожному успіхові дитини разом із нею;
• якомога більше розмовляйте з дитиною, спонукайте її до запитань. Пояснюючи говоріть чітко, виразно, спокійно. Переконайтесь, що малюк розуміє значення всіх слів. За потреби у присутності дитини зверніться до словника;
• ігрові завдання не повинні бути занадто простими (малюкові нецікаво їх виконувати),  чи складними ( дитина відчуватиме невпевненість у своїх силах). Добирайте навантаження таким чином, щоб воно відповідало вікові, мовленнєвим і психофізичним можливостям дитини, було цікавим та доступним для сприймання. Фантазуйте, придумуйте власні варіанти ігор, аналогічні тим, які викликають особливі труднощі у вашої дитини. Адже найкраще знаєте свого малюка саме -  ви;
• пам’ятайте, що у дошкільників із мовленнєвими порушеннями страждають всі психічні процеси. Тому під час мовленнєвих завдань дитині потрібно давати більше часу для роздумів. Не слід підганяти її з відповіддю, краще повторити завдання ще раз, і тільки після невдалих багаторазових спроб натякніть в якому напрямку слід шукати вирішення цього завдання. Виявляйте свою кмітливість;
• може статися, що дитина не спроможна виконати завдання. Запропонуйте їй полегшений варіант. Якщо ж і він не вдається – відкладіть гру і поверніться до неї завтра. Коли і наступного разу дитина не зможе виконати завдання, незважаючи на ваші натяки й підказки, докладно поясніть спосіб вирішення, запропонуйте спочатку легший, а потім ускладнений варіант. Через деякий час варто повернутися до цієї гри, аби переконатися, що дитина справді добре засвоїла навчальний матеріал;
• не примушуйте дитину продовжувати гру, якщо в неї щось не виходить або вона втомилася. Внаслідок примусу у малюка виникає страх перед можливим покаранням, і вся його енергія піде не на розумову роботу, а на подолання небажання продовжувати заняття. Це призводить до того, що дитина часто відволікається, робить багато помилок. Будьте терплячими, не виявляйте негативних емоцій, адже це може призвести до ще більшого ускладнення мовленнєвого порушення – заїкання або неврологічних розладів. Намагайтеся переключити увагу дошкільника на інший вид роботи;           
• якщо ж рівень розвитку дитини не зріс, ви припустилися помилки: підвищили вимоги, використовували занадто складні ігри, залучаючи дитину до ігрової діяльності, користувалися авторитарними методами, і це звичайно негативно позначилося на емоційному самопочутті малюка, на його бажанні спілкуватися з вами у процесі гри, на його ініціативності, проаналізуйте свою тактику і ліквідуйте перешкоди. Запам’ятайте золоте правило організації і керівництва будь-якою діяльністю дитини, в тому числі й грою: дитині має бути цікаво і комфортно! Тільки за такої умови розвиток усіх сторін особистості малюка буде повноцінним; 
• відзначайте всі досягнення дитини під час гри. Не будьте байдужими та пасивними. Намагайтесь об’єктивно оцінювати свою дитину, відзначайте сильні та слабкі риси її характеру;         
• навчайте за допомогою активної дії і живого невимушеного спілкування. Саме так дитина навчиться правильно розмовляти, опанує рушійні фактори розвитку – три «само»: самоконтроль, самооцінка, способи самовдосконалення;
• не соромтеся звертатися за допомогою логопеда. Адже тільки завдяки співпраці логопеда й батьків, використанню цікавих і доступних видів роботи у дітей нормалізується процес оволодіння мовленням.                          

      Мовленнєва гра, за вмілого керівництва з боку дорослих, здатна творити чудеса. Щоденно проводячи ігри зі своєю дитиною, ви переконаєтесь, що саме гра для неї - найефективніший засіб навчання та виховання, коригування й розвитку мовлення, особистості в цілому. Продовжуйте активно шукати відповіді на проблемні питання, спілкуватися з малюком українською мовою, розвивати пізнавальний інтерес, допитливість. Пам’ятайте, що процес навчання мовлення дитини не може ґрунтуватися на простих однозначних і готових рецептах. Його кінцевий успіх багато в чому визначиться вашим творчим підходом до запропонованого матеріалу. Шановні батьки, не сподівайтесь на швидкий ефект у навчанні, адже малюк тільки-но починає знайомитися з рідною мовою. Отже, батьки, від вас залежить майбутнє ваших дітей. Ви маєте набратися терпіння, зацікавити дитину і, таким чином, включити її у цілеспрямовану роботу. Тільки у співпраці з дитиною ви зможете досягти бажаного.        

    Мова - невичерпне джерело розумового розвитку дитини, скарбниця всіх знань. К.Д.Ушинський образно назвав рідну мову народним педагогом, наставником і вихователем. Слово виховує, навчає і розвиває дитину. Під впливом мови вдосконалюються її почуття, сприймання, збагачуються знання про оточуючий світ.       

    Важлива роль у формуванні особистості дитини, зокрема розвитку її мови, належить сім’ї. Адже перші слова, перші речення, малятко чує і вимовляє в колі рідних людей. Однак дехто з батьків вважає, що дитина починає навчатися літературній мові лише у школі і не звертає належну увагу на формування мовлення дітей у дошкільному віці. Навчання ж мови починається не тоді, коли дитині дають буквар, а з перших звуків, які вона починає вимовляти.                                                                                           

   Батьки ні в якому разі не повинні залишатися байдужими до мовних недоліків своїх дітей. У колі своєї сім’ї дорослі розуміють дитину з півслова і вона почуває себе впевнено. Але з віком розширюється мовне коло спілкування дитини і мовленнєві вади стають на перешкоді швидкого встановлення контактів з однолітками, виникають різні ускладнення, психологічні проблеми. Недостатньо розвинена мова, бідність словникового запасу, проблеми у вимові звуків, негативно впливають на загальний розумовий розвиток дитини.   Мова дорослих – приклад для дітей. Успіх мовленнєвого розвитку дитини насамперед залежить від мови дорослих, які оточують її з раннього дитинства. Малюк навчається говорити завдяки слуху і здібності до наслідування.                                                   

        Відомо, що дитина дошкільного віку легко наслідує неправильну вимову дорослих, переймає місцеву говірку, діалектизми. Причинами помилок в мові дорослих є вплив діалектного оточення і невміння відрізняти звукову норму.                                              

   Яскрава виразна мова дорослих привертає увагу дітей, полегшує розуміння її і запам’ятовування .                                          Суха, монотонна мова не повинна бути зразком для наслідування. Виразність забезпечується інтонацією, що надає мові мелодійності. Не можна кричати в розмові з дитиною. Голосна, криклива мова викликає у дітей байдуже ставлення до її змісту, роздратованість у поведінці. Дитина намагається відповісти батькам таким же тоном і це надає мові відтінок грубості. Слід дотримуватися відповідного темпу мовлення. Не розмовляйте з дітьми швидким темпом, оскільки стежити за такою мовою дітям важко, вони відволікаються, стомлюються слухати, так виховується неуважність до слова. Крім того, коли дитина наслідує швидкий темп мови батьків, у неї може виникнути заїкання. Справжнім скарбом рідної української мови є твори усної народної творчості – приказки, загадки, скоромовки, вірші, казки. Дорослим необхідно вживати влучні вирази, народні перлини в живій розмовній мові, вивчати з дітьми народні твори.                                     

     Отже, дорослі повинні прагнути до того, щоб забезпечити правильний мовленнєвий розвиток дитини, починаючи вже з перших місяців її життя. Правильне мовлення допомагає малюку встановлювати контакти з іншими дітьми, вільно передавати свої думки і побажання, сприяє успішному навчанні у школі.